Змійові вали - Микита Кожум’яка

У давні часи з’явився неподалік від Києва страшний змій. Багато людей із Києва затяг він у свій барліг, затяг і поїв. Украв змій і царську доньку, але не з’їв, а наглухо замкнув у своєму лігві. Учепився за царівною з дому маленький собачка. Як полетить змій на роздобутки, царівна напише записочку батьку-матері, прив’яже записочку собачці на шию і пошле його додому. Собачка записочку віднесе і відповідь принесе.

Якось цар і цариця пишуть царівні: мовляв, дізнайся у змія, хто за нього сильніший. Стала царівна у змія допитуватися і допиталася.

– Є, – каже змій, – у Києві живе Микита Кожум’яка – він за мене сильніший.

Як пішов змій на роздобутки, царівна написала батьку-матері записочку: мовляв, є в Києві Микита Кожум’яка, лише він сильніший за змія. Пошліть Микиту визволити мене з неволі.

Розшукав цар Микиту і сам із царицею пішов його просити визволити їхню дочку з тяжкої неволі. Як побачив Микита царя, злякався: руки в Микити затремтіли, і розірвав він разом дванадцять шкур. Розсердився Микита, що його налякали і збитків йому завдали, і, хоч скільки просили його цар і цариця піти визволити царівну, не пішов.

От і надумали цар і цариця зібрати п’ять тисяч малолітніх сиріт, які через лютого змія осиротіли, і послали їх просити Кожум’яку звільнити всю руську землю од великої біди. Зглянувся Кожум’яка на сирітські сльози, сам сльозу пустив. Узяв він триста пудів прядива, насмолив його смолою, весь прядивом обмотався й пішов.

Підходить Микита до змієвого барлога, а змій замкнувся, колодами завалився і до нього не виходить.

– Виходь краще в чисте поле, бо я весь твій барліг розкидаю! – сказав Кожум’яка і почав уже колоди руками розкидати.

Бачить змій біду неминучу, нікуди йому від Микити сховатися, вийшов у чисте поле.

Довго чи ні вони билися, тільки Микита повалив змія на землю і хотів його задавити. Почав змій благати Микиту:

– Не бий мене, Микито, до смерті! Сильніше за нас із тобою нікого на світі немає. Розділімо весь світ порівну: ти володарюватимеш в одній половині, а я – в другій.

– Гаразд, – сказав Микита. – Тільки спершу треба межу прокласти, щоб потім суперечок поміж нас не було.

Зробив Микита соху трьохсотпудову, запріг у неї змія і почав од Києва межу прокладати, борозну орати: завглибшки та борозна два сажні з чвертю. Провів Микита борозну від Києва до самого Чорного моря і каже змієві:

– Землю ми поділили – тепер давай море ділити, щоб за воду поміж нас суперечок не вийшло.

Почали воду ділити – загнав Микита змія в Чорне море та й утопив його там.

Зробивши святу справу, повернувся Микита до Києва, став знову шкури м’яти, не взяв за свою працю нічого. А царівна повернулася до батька-матері.

Борозну Микитину, кажуть, і досі подекуди в степу видно: стоїть вона валом сажнів зо два заввишки. Довкола люди орють, а борозни не розорюють: залишають її на згадку про Микиту Кожум’яку.

* Прядиво – волокна зі стебел конопель, які добувають тривалим вимочуванням (до двох років) конопляної маси у проточній воді. Волокна конопель відзначаються особливою міцністю.

* Сажень – давня східнослов’янська міра довжини, що дорівнювала трьом аршинам (2,13 м).